|
Історія горілки
1386-1398 рр.
Генуезькі купці вперше привезли до Росії виноградний спирт (аквавіту). І хоча він став відомим при великокнязівському дворі, але враження не справив. Відношення до нього нейтральне, як до чогось дріб'язкового, індивідуального, екзотичному, такого, що Росії і її народу не стосується.
1429 р.
До Росії знов, у великій кількості, надходять зразки аквавіти як з Флоренції (Італія), які завозили російські та грецькі ченці, а також церковні ієрархи, так і генуезькі, з Кафи, які провозили транзитом через московську державу.
1448-1474 рр.
У цей період фіксують створення російського винокуріння, винахід гонки хлібного спирту з вітчизняної (житнього) сировини. Також, в ці роки ввели монополія не лише на виробництво і продаж хлібного вина, а й на інші спиртні напої - мед і пиво - які раніше ніколи не оподатковувалися. З 1474 року, виробництво алкогольних продуктів стає винятково державною, царською регалією (що фіксується документально).
1480-1490 рр.
Великий князь веде суперечку з церквою, маючи намір заборонити їй виробництво алкогольних продуктів і, тим самим, ліквідовувати пролом в державній винній монополії, яку церква послаблювала вже самим фактом збереження своїх привілей.
1505 р.
Вперше зафіксовані факти експорту російської горілки в сусідні країни (Швецію, Чудську землю - Естонію, в землі Лівонського ордена).
1533 р.
Відкриття в Москві першого "царевого кабака" і зосередження торгівлі горілкою в руках, виключно, царської адміністрації, принаймні, в Московському князівстві.
1590-ті рр.
Строге розпорядження, намісникам всіх віддалених від Москви областей, припиняти всяку приватну торгівлю горілкою в корчмах і шинках, зосереджувати її виключно в царських кухлевих дворах і кабаках. Виробництво і продаж горілки зосереджується в руках кабацьких голів; і горілка виробляється в царевих кабаках. Кабацькі голови, їх помічники і цілувальники (ларьошні та рядові) обираються общиною і звітують в своїй діяльності перед намісником області (краю, намісництва і Приказами - Московським, Нова чверть і Приказом Великого палацу, тобто перед сировинним (зерновим), фінансовим і палацовим відомствами). Вони здають річні доходи, "з прибутком проти колишніх років", в іншому ж повністю вільні від контролю. Цю систему називають "продажем питва на вірі", а самі кабацькі голови виступають як підрядчики держави і одночасно будучи її довіреними адміністраторами по фактичній реалізації державної винної монополії. Ця система протрималася до середини XVII століття. В умовах Росії, виробництво горілки і торгівля нею "на вірі" привели до гігантської корупції, хабарництва, зловживань в сфері адміністрації фінансів, розповсюдженню крадіжок, злочинності, пияцтва - словом, саме до тих негативних явищ, які дотепер вважаються "специфічно російськими", але яких не було в Росії до появи винокурного виробництва і горілки. Історичний досвід показав, що центральна влада, якщо не застосовує жорсткі засоби контролю, фактично не може довіряти своїй же, "вибраній народом", адміністрації, як тільки в руках цієї адміністрації опиняються реальні матеріальні засоби.
1648 р.
Фінансові зловживання кабацьких голів, різке зниження якості хлібного вина (горілки), через розкрадання сировини і фальсифікації, збільшення хабарництва і зьиткові наслідки пияцтва для народу, зокрема, зрив посівних за декілька років (наприклад, в період пасхального пияцтва), викликають в 1648 році "кабацькі бунти" в Москві та інших містах Росії, які починаються через неможливість сплатити "кабацькі борги" міською ремісничою голотою, що згодом переросло в селянські заворушення підгірного населення. Цар (Олексій Михайлович), після придушення бунтів, скликає Земський собор, відомий ще як "Собор про кабаки", адже головним питанням було реформування питної справи в Росії.
1651-1652 рр.
Відміняється система відкупів, яка вводилася в періоди нагальної потреби уряду в грошах, яка цілі області віддавала у розпорядження жадібних нещадних відкупників. Забороняється продаж горілки в кредит, адже саме це сприяло накопиченню "кабацьких боргів" і закабаленню людей. Знищуються приватні і таємні кабаки, посилюється проповідь церкви проти пияцтва, переглядається і змінюється штат цілувальників, за рахунок вигнання явно корумпованих елементів, відновлюються "демократичні" вибори голів з людей "чесних", усталюється продаж "на вірі", а не на фактичній передача її на відкуп. Але все це виявляється поліативом, і вже до
1659 р.
все повертається до стану справ 1648 року. Потреби держави в грошах призводять до того, що вже в
1663 р.
наступає часткове введення відкупів у ряді районів, де продаж горілки "на вірі" не приносить зростаючого прибутку. Фінансові міркування "рентабельності", "користі", "вільної конкуренції" знову спричинюють жахливий розгул пияцтва в Росії і повсюдне самогоноваріння. Адже дві системи - казенна і відкупна, існуючи і "змагаючись", відкрито демонструють весь цинізм голої наживи і повної зневаги глибоких, корінних не лише народних, але й державних інтересів, бо розорюється, перш за все, трудовий люд, його енергія, а це ж - найперший капітал держави.
Для скороченого викладу використано хронологію
з книги В. В. Похльобкіна "Історія горілки".
|
